Мама з донькою повернулися з Маріуполя на день народження онука

З 2 березня зник зв'язок із сестрою чоловіка та 13-річною племінницею в Маріуполі. За день до цього, 1 березня, чоловік молився з ними по телефону молитвою покаяння. Ми стояли в молитвах про захист: щоб Господь укрив їх Своїми крилами, дав їжу, воду й вивів їх. Молилися! Вірили, що крилами вкриє їх! Долучилися до всіх молитов за Маріуполь і всіх залучили до молитви за Вікторію та Поліночку. За них почали молитися навіть ті, хто ніколи зовсім не молився, — так, і її старша донька з малюком, якому 24 березня мав виповнитися рочок. Напередодні, 22 березня, коли всі церкви в єдності молилися, молилася й вона з усіма — з нашою церквою і тисячами людей.

Ми не сумнівалися в Божому захисті, навіть коли підступав відчай і нам повідомили, що в їхній будинок влучила бомба. Вірили, що Господь їх збереже! Саме для цього свідчення. Не сумнівалися й казали: буде сильне свідчення Чуда від Бога!

24 березня ввечері пролунав дзвінок у двері, і старша донька з річним іменинником побачила на порозі свого дому… свою маму Вікторію і сестру Поліну!

З 2 березня в них не було тепла, зв'язку, світла, але Господь давав їм їжу й воду. Спершу бомба влучила у двір — усі балкони пообривало, вікна посипалися, але підвал, у якому вони жили, як стояв, так і залишився стояти. Вони зібрали всі речі, усі запаси й принесли в підвал. Там вони згуртувалися з іншими людьми, кожен приніс їжу, яка була, і готували на всіх, майже не виходячи з підвалу. Тільки чоловіки виходили добувати воду. Бувало й таке, що не поверталися, потрапивши під обстріл. Але вони молилися. І уявіть: молилися не лише за себе, а й за нас, за Київ, сидячи там, у підвалі, під нескінченними обстрілами! Вони не вміли молитися, але молилися всім серцем! І їжа була, і вода була. І коли бомба влучила вже в сам будинок, вихід із підвалу чудом не засипало — вони були немов під куполом захисту.

24 березня вранці до них прийшли в підвал і сказали: їдемо! Від будинку майже нічого не залишилося. Вони їхали й бачили палаюче місто, у диму, під постійним бомбардуванням, і всюди були тіла вбитих людей. Було страшно, але Господь сказав: під крилами Моїми будеш у безпеці!

Алілуя! Саме так! Господь вірний, і Слово Його вічне! Саме Він зберіг їх там, у підвалі, за молитвами давав їжу й воду і провів живими через увесь Маріуполь під обстрілом!

Раділи всі так, ніби закінчилася війна! Адже Любов Божа не має меж, і вірність Його в усьому вічна!

Вірте й не сумнівайтеся, моліться, і нехай свідчення Божого захисту, вірності й любові будуть на славу Його Імені по всьому світу!

Лена Савичева