«Батя, ти наш капелан»: 3,5 доби в окопі з вісьмома юнаками

Неймовірне свідчення жінки з нашої церкви, чий чоловік поїхав на нуль і виявив себе як батько й капелан. А Бог явив Свою славу!

Я весь час чекала дзвінка від чоловіка, який вирушив на передову, у Кремінну. Зв'язку не було три з половиною доби. І поїздка з командою ДХЦ до Часового Яру (13 км від Бахмута) заспокоїла мене тим, що я на власні очі побачила: зв'язку там дуже часто немає — від слова зовсім.

Ірочка Мірошниченко заспокоїла мене й пророчо сказала, що ввечері він зателефонує, — і це справдилося. О 18:00 чоловік подзвонив.

Розмова одразу почалася зі свідчень. Ми були на гучному зв'язку з нашою командою. Перші слова чоловіка: якби не Бог, їх би вже не було.

Коли формували підрозділи, у перший потрапили досвідчені дорослі бійці, а в другий — самі хлопчаки 21–22 років, 8 людей.

У чоловіка був вибір, але він обрав другий підрозділ. Серцем розумів, що з хлопчаками не навоюєш, але совість казала, що вони можуть загинути — такі молоді, неодружені, зовсім не бачили життя.

О 5-й ранку їх повезли з місця дислокації на позицію, і в їхнього всюдихода відвалилося колесо. Довелося бігти кілька кілометрів у бронежилетах, зі зброєю, наплічниками й боєприпасами.

Вони дуже втомилися. Коли провідник привів їх на позицію, виявилося, що це окопи зовсім близько від орків.

Зігрітися було неможливо: палили окопні свічки, але тепла від них не було. Каша в залізних банках застигла, вони її гризли. Води не було — вона замерзла, тож розрізали пластик і гризли та лизали лід. Дуже хотілося пити, всюди дрібний пил від стрілянини. Неймовірним щастям здавалися крапля води й тепла постіль.

Великим благословенням були хімічні грілки, які передав ДХЦ, — вони вберегли від обмороження, бо ночами був сильний мороз.

Постійно тривав обстріл з усіх видів зброї: артилерія, автоматні й мінометні черги — орки не вщухали ні на хвилину. Підлітали дрони й стріляли — це було найстрашніше. Не можна було вийти з окопу, не можна було підняти голову. І так три з половиною доби.

У хлопчаків почалася паніка, вони плакали. Стріляли по дронах і в бік орків не перестаючи, щоб не підпустити їх до себе. Валера почав голосно молитися «Отче наш». «Повторюйте за мною, хто не знає!» — кричав він.

Чоловік почав проголошувати — як він сказав, горлати на весь голос: «Жодна зброя, зроблена проти нас, не матиме успіху!» І почалися чудеса: спочатку впав один снаряд і не вибухнув, потім другий, третій. Пацани підбадьорилися. Почали дякувати Господу.

Коли обстріл знову посилювався, Валера кричав, що в стан ворога приходить сум'яття, жах і паніка. І обстріл ставав не прицільним, а хаотичним: орки стріляли куди попало, але не в наші окопи.

Сам Бог говорив через нього, він не знав, звідки беруться всі ці молитви. Усе, що чув у церкві, на вечірніх молитвах у Zoom, набуло плоті. Молився, щоб кожен пацан був невидимий для ворога, невразливий для ворожої кулі й снаряда, полону й оточення.

Коли закричали: «У нас трьохсотий!», чоловік побіг окопом, не думаючи, що в нього можуть влучити, — біг на допомогу. Виявилося, що хлопцеві, його звати Діма, куля влучила в каску навиліт, подряпала лоба, медична допомога не знадобилася.

Наступне свідчення. На другу добу сіли батарейки в тепловізорах. Без них уночі ніяк: орки можуть підкрастися й убити ножем. Валера взяв із собою Мишу, і вони вдвох побігли по батарейки. Треба було добігти до дороги, куди машиною мали підвезти батарейки, кулі свистіли між деревами.

Вони дуже поспішали, бо в окопах залишилося шестеро хлопчаків. Коли поверталися назад із батарейками, уже стемніло. І вони заблукали в лісі.

Страх накрив, але тут же прийшла молитва: «Святий Дух, виведи, покажи дорогу!» І майже одразу Валера намацав стежку, якою вони бігли, побачив знайомі обриси дерев. Хлопці їх дуже чекали.

Три з половиною доби вони вистояли, і коли за ними прийшов транспорт, вони співали «Бог сильний, Він Чудотворець, наш Бог — це наш Бог» і танцювали.

Чоловікові хлопці сказали: «Батю, ти наш капелан!» Валері вони сказали, що коли отримають відпустку, усім підрозділом прийдуть до ДХЦ і свідчитимуть про Божі чудеса, які бачили на власні очі й завдяки яким залишилися живі.

Бог вірний, Він відповідає на наші молитви! Слава Ісусу!