Голос «сховайся у ванній» за мить до вибуху ракети

Я живу з дитиною в багатоквартирному будинку на третьому поверсі. Той об'єкт, який бомбили, розташований у центрі міста, у спальному районі. Навколо нього багатоповерхівки, школа, садочок і трохи далі — парк відпочинку. Але щоб ви розуміли: скрізь житлові будинки. Один із них — наш.

Того дня, як завжди, я зачинила вікна в кімнаті дитини на денний сон. Після сну посадила його з перекусом у залі (там дуже велике вікно), а сама по всій квартирі повідчиняла вікна, бо було спекотно. Поки дитина їла фрукти й дивилася мультики в залі, я пішла на кухню помити посуд.

Мию посуд і чую голос, ніби всередині мене: «Вимкни воду». Я просто зменшила напір і почала прислухатися, бо не зрозуміла, що це було. І чую знову: «Вимкни воду, візьми дитину й сховайтеся у ванній». Від здивування я вимкнула воду й обернулася. У вікні побачила в небі з хмари ніби постать ангела, а посередині неї — хрест, який мерехтів. Від побаченого я ніби заціпеніла. Відвертаю голову від вікна — і… вибух. Уся квартира в пилу.

Я злякалася за дитину, бо в залі велике вікно, а судячи зі звуків — у всіх повилітали шибки. Я не дивилася на квартиру, схопила дитину, і ми вибігли в спільний коридор, який ділили із сусідами. Щоб ви розуміли, це маленький коридорчик: чотири стіни, двері зачинені, жодного скла. Щойно ми забігли туди, пролунав дуже потужний вибух. Він тривав не мить і не секунду (як я раніше собі це уявляла) — будинок якийсь час тремтів. Об стіни й двері в коридорі щось билося, і стіни тремтіли, мов папір.

Тоді я молилася, щоб Господь нас зберіг, і знову почула всередині себе: «Не впаде ракета на цей будинок». Після цього голосу стало спокійніше. А далі, після сильної ударної хвилі, я почула, як у під'їзді по склу біжать люди. Я відчинила двері й хотіла бігти з ними, але Господь сказав зачинити двері. Я послухалася й зачинила. Потім знову був вибух, звук скла, і ніби щось постійно падало й билося об наш будинок.

Потім Господь дав повеління — виходити. Я забігла в квартиру, взяла телефон і після цього вийшла в під'їзд. У під'їзді скрізь було багато скла, а надворі все вкрите рамами з вікон і дверима. Люди то кричали, то плакали. Деякі батьки в жаху бігали й шукали дітей, які пішли гуляти.

Я вдячна Господу, що дитина прокинулася до вибуху і я відчинила вікна. Якби вона спала в кімнаті із зачиненим вікном, шибка вибухнула б (так мені пояснили). У нашому будинку майже в усіх повилітали вікна. А в нас вони навіть не тріснули! Обидва балкони теж на своїх місцях, а в багатьох вони впали. У квартирі все на своєму місці, тільки ударна хвиля нанесла крізь вікно землі й пилу.

Я ніколи не забуду, як Господь був зі мною в ту мить. Як Він говорив, прогнав страх і зберіг. «Ось не дрімає й не спить Той, Хто Ізраїля стереже!»