Фармацевт чергував під обстрілами, Бог зберіг сім'ю
Минув уже місяць від початку війни. Я вже викладав дещо в сторіз, але напишу трохи й тут — для історії.
24 лютого 2022 року ми з дружиною прокинулися о 5-й ранку від гуркоту й тремтіння вікон і побачили за вікном, за полем, страшний спалах і гриб від вибуху. Наступними днями прилетіло вже в наші двори. Були загиблі й поранені.
Цей тиждень війни ми провели, ховаючись у квартирі на першому поверсі в друга, у сусідньому будинку. Бог до сьогодні зберіг і нас, і квартири, у яких ми були, хоча часом ми були дуже близько від смертельної небезпеки. Ми пережили й авіанальоти, й артобстріли. Надавали допомогу й у підвалах. Я, ризикуючи, бігав на роботу й чергував в аптеках нашої мережі під час обстрілів, щоб дати людям змогу отримати життєво важливі ліки й заробити на продукти та ліки для своєї сім'ї.
Бог беріг і забезпечував нас у цій ситуації, ми бачили низку Його чудес у нашому житті. Довкола нас було багато розбитих вікон, зораної снарядами й мінами землі, посічених уламками машин, вибитих вікон у сусідів (наші внутрішні шибки чудом уціліли), зруйнованих будинків, магазинів і кафе…
Ми не планували виїжджати з Харкова, але одного дня Бог через батьків і віруючих людей (дякую пасторові Іллі й братові Павлу) послав нам волонтера, який швидко довіз нас до залізничного вокзалу. Там для нас почалася довга й виснажлива евакуаційна подорож (під час якої ми з Анею — більше вона — змогли допомогти як медики кільком людям). Потім був Львів і Божа допомога й водительство там.
Зараз ми в місті Катовіце і, як і багато біженців, намагаємося «почати життя заново».
Я вірю, що Бог невипадково привів нас у це місце в цей непростий час, у Нього є план для нас. Я довіряю Богові все своє життя, і в мене майже не було страху ні тоді, під обстрілами (окрім відчуття небезпеки, самозбереження), і так само немає страху за майбутнє зараз (попри те, що ми залишили в Харкові майже все майно), бо я цілковито довіряю Йому.
«Ти моя охорона й твердиня моя, мій Бог, я на Нього надіюсь!» (Пс. 91:2)
«Не помру, але житиму, і буду звіщати діла Господні!» (Пс. 118:17)
Дмитро Олійник, м. Харків