Обітниця про чотирнадцятий день: евакуація з-під Києва

У ніч перших ракетних ударів я вже погано спала, і мені снилася війна. На жаль, сон став реальністю, і нам із самого ранку довелося покинути рідну Бучу.

Ми мали їхати подалі від Києва, але Бог повів на Київщину до батьків, де ми й застрягли на два тижні. На третій день зникли світло, вода, і всі магазини стали порожні. Ховалися в підвалі, поки було світло, а потім довірилися Богу й спали в хаті, бо там топилося дровами і хоч тепло було. Міцно закривали вікна на ніч, щоб не було видно свічки, і два тижні дитина лягала спати о 18–19:00, бо ні світла, ні мультиків — одне монотонне бахкання за вікном. Дяка Богу, що хоч не в наше селище.

Дуже важко було морально це витримати, лише віра й молитва давали сили не опускати руки.

На третій день війни Бог через Біблію проговорив до мене місцем Писання, де апостол Павло потрапив у шторм і в них уже втратилася надія на спасіння, але Павлові з'явився янгол і запевнив, що збереже всіх, хто з ним пливе.

Дії 27:33–34: «А як дніти почало, Павло всіх умовляв поживитися, кажучи: Чотирнадцятий день сьогодні, як ви в очікуванні перебуваєте без їжі, нічого не ївши. Тому прошу вас поживитися, бо це на спасіння вам буде, бо ні одному з вас не спаде волосина з голови!»

Для мене це слово було як соломинка, за яку я трималася всі ці дні й з нетерпінням чекала чотирнадцятого дня.

Саме на чотирнадцятий день Бог чудом вивів нас із селища, де ми з батьками були ізольовані від світу. І дякую Богу, що зберіг усі 70–100 машин, які разом із нами евакуювалися з-під Києва, і провів через усі блокпости в більш-менш безпечне місце.

Бог вірний і ніколи не підводить тих, хто на Нього покладає надію.

Вірте в те, що Він допоможе і вам, і нехай ця війна закінчиться, а Бог зупинить це зло. Віра в Бога — наше все, а молитва — найкраща зброя!

Аліна Горобець