Українка й росіянин-християнин омили одне одному ноги
Звершилось!
Я — українка.
Мій чоловік — росіянин.
Ми обоє — християни.
Я — українка. Тест ДНК так і показав: 99 відсотків слов'янка, і ще відсоток домішано когось.
Мій чоловік — чистий росіянин. Без тесту ДНК, зате з найглибшої глибинки Сибіру.
Наші країни воюють. Точніше, країна мого чоловіка напала на мою країну. Він — з боку агресорів, я — на боці жертви. Вони нас убивають, а ми захищаємося.
Окрім нашої національності в паспорті, ми обоє глибоко віруючі люди. Ми — християни. Окрім слов'янської та сибірської крові, в нас є ДНК крові Ісуса Христа.
Сьогодні ми омили одне одному ноги.
Так, узяли тазик з водою, підперезалися рушником, і я омивала ноги російському християнину.
Я багато разів прощала.
У мені дуже багато болю і сліз за моїх людей, за мою країну, за землю. Мені болить за дітей. Мені болить за всіх покинутих тварин. Мені болить за зруйновані вулиці, будівлі, міста, за те, що немає того, що люди називали своїм домом. Я прощала й прощала, я благословляла ноги російської нації на мир. Ні, не на війну й убивство, а на мир. Просила Бога берегти моє серце від ненависті, злості, помсти. Йому віддала справедливість і суд.
Я омивала ноги громадянину Росії.
Він омивав мої ноги й омивав усі рани, завдані народу України його країною. Горе має кілька етапів, рани не зникають в одну мить. Та й рани наші дуже глибокі й дуже болючі.
Він омивав ноги українці.
Я поцілувала чоловіка, і це теж був поцілунок прощення.
Він обіймав мене, обіймав міцно й довго і казав: «Приймай зцілення для свого народу, приймай відновлення вашої країни, відновлення сердець і відновлення всіх руїн, відновлення міст, вулиць, будівель».
Потім ми причастилися Тіла і Крові Ісуса Христа. Тіло Ісуса вже було ламане за нас, за Україну і за Росію.
Ми пили Його Кров і проголошували життя, ЖИТТЯ для народу Росії, життя для України.
Ми зробили це в нашій родині як представники двох націй, як представники одного Царства.
Усі ці дні я не могла говорити про любов і прощення, сьогодні змогла і сказати, і зробити.
Після злості й відчаю приходить безпорадність, тиша — і приходить Його любов.
Я ще раз і ще раз скажу, і буду твердити й говорити, що Бог уже переміг зло в цій війні.
А тепер залишилося перемогти нам —
перемогти ненависть, агресію, образу.
І ми це зробимо, нехай не зараз і не одразу.
Дайте нам виплакати горе,
дайте нам видихнути біль,
зупиніть нашу кров
і дайте нам загоїти ці глибокі рани,
дайте нам поховати наших померлих і трохи втішитися...
а потім ми воскреснемо
і неодмінно полюбимо й благословимо,
нагодуємо голодних ворогів,
помолимося за кривдників,
і знову підемо благовістити й нести
Добру Звістку любові на простори Росії.
Ми робили це 30 років, і ми це продовжимо.
Анжела Кареліна