Дев'ять днів в окупації в Ірпені: брат вивів ще 15 людей
Зустріч з братом і сином після 9-денного перебування в окупації в Ірпені!
5.03 вдень ми зрозуміли, що машина з братом і сусідами до Києва не доїхала. Зв‘язку ні з ким в Ірпені того дня вже не було. Мали надію, що Сірьожа з якихось причин повернувся до нашої квартири. Сусідка з нашого під’їзду, яка евакуювалася наступного дня розповіла, що ні брат, ні двоє інших сусідів не верталися. То де вони могли бути?! Новини розповідали про розстріляних на дорогах у Стоянці. Молитви в такі моменти стають зовсім іншими… Розпач мінявся на надію, надія на розпач, і так постійно.
Смс ‚я в порядку‘ була рятівним кругом для нас і ми змогли трошки видихнути! То був переломний момент, я подумала, якщо живий зараз, мусить вистояти до кінця. Особливо контрасним це повідомлення було на фоні питань в чатах: ‚а як там наші будинки, як машини?!‘… Через день приходили короткі смс, які нас підтримували і кормили надією, що скоро вони зроблять спробу вийти з того місця.
Пізніше я дізнаюся, що брат опинився зовсім з іншими людьми в іншому ЖК під окупацією російських вояків. Телефони їхні побили, але з одного прихованого телефона на 160-ий раз він зміг дозвонитися до батька однієї з тих з ким опинилися в пастці.
Вояки були різними, найжорстокіші йшли першими для зачистки, вони пройшли три війни, такі люди особливо не думають в кого стріляти. Перше, шукали тероборонщиків, в ліс відвели 9 чоловіків, які свідок вибрав навмання. Повернулися лише двоє, серед них і наш сусід. В когось у квартирі знайшли кашкет з німецькою символікою, вивели всіх-шукали на кого підійде фуражка і в кого на тілі є нацистська символіка. Шукали і тих у кого на телефонах були підозрілі фото. Вони без жартів думають, що захищають людей і викривають нацистів-зрадників. Я мовчу про розгроми в квартирах і попойки з пострілами в сторону людей.
Брата і його товариша випускали на мангалах готували їжу для всіх зі свого будинку. Ходили по воду до криниці. Ночували з собаками в обнімку, щоб тепліше. Все це під дулами автоматів. Деякі люди не виходили зовсім з підвалів, бо дуже боялися, коли бачили мертві тіла у дворах. Через два дні прийшли молоді хлопці, які самі лякалися, щоб їх не застрелили наші ‚альфовці‘. Серед них є багато людяних і адекватних. Багато і раді були б здатися, але свої ж і не дадуть це зробити.
9 днів хлопці проторювали доріжку, дізнавалися обстановку, вели переговори і змогли вийти живими і вивести з собою ще 15 людей з якими їх звела доля. Ця фотка зроблена на наступний день маминого Дня Народження! Це - найкращий подарунок за 59 років!
Від усього серця бажаю дочекатися своїх рідних і сильно вхопитися за надію і не відпускати її ні на мить!
П.С. Поки брат був в окупації мені дзвонила жінка на 9 місяці вагітності. Її чоловік був разом з моїм братом, коли виїхав і від нього не було звісток 5 чи 6 днів. Вона обдзвонила і морги і міліцію, але дуже впевнено трималася. ‚Я виходжу постійно на двір дивлюся, чи він не прийшов, бо в нього ж ключів нема‘… і вона дочекалася, він вибрався з Ірпіня швидше ніж мій брат!
Є ще історії чудового врятування людей, але їх не можна розповідати в цілях безпеки.
П.П.С: Брат психологічно в нормі. Каже: ‚я просто відчував, що мій час ще не настав, була впевненість, що все буде добре, що Бог поруч‘
Інесса Опіканець